Частина 3. Поразка. Перемога.
18 грудня на виборах до Давидівської ОТГ (яка тепер налічує 12 сіл з центром у Давидові) у списку було всього два кандидати – Володимир Керницький (51-річний сільський голова с. Пасіки-Зубрицькі Львівської області) та Віталій Дяків. Керницький переміг з результатом у 3342 голоси (58%). Дяків отримав 1981 голос (34,4%). За іронією долі, саме 22-річний сільський голова, вступивши в конфлікт з одним із найбагатших депутатів ВР Богданом Дубневичем, пролобіював Давидів як центр громади.
Виборчий процес не був бездоганним: у ЗМІ з’являлись повідомлення про маніпуляції з нарізкою округів, недопуск спостерігачів на виборчі дільниці, зривання агітаційних плакатів одне одного тощо.
Розкажи, як проходили ці вибори.
Вже пізно махати шаблями після бою. Що сталось, те сталось. І я сподіваюсь, що Керницький зможе продовжити те, що я розпочав. Я не збираюсь нікуди переїжджати з Давидова, я залишаюсь давидівцем і працюватиму на розвиток громади. Це дивна психологія, що якщо ти програв, то нехай хоч каміння з неба падає, тебе це вже не обходить. Насправді я до останнього робитиму все можливе, щоб довести проекти до кінця.
Якщо Керницькому потрібна буде допомога, то із задоволенням допоможу. Але якщо він робитиме з Давидовом те ж саме, що зі своїми Пасіками-Зубрицькими, то ініціюватиму зміни.
Щодо виборчого процесу. Були неприємні речі, коли наших спостерігачів не пускали на дільниці, а нашим автівкам пробивали шини. А перед самими виборами Керницький роздавав людям подарунки нібито на Св. Миколая.
Насправді я би радив йому найняти когось іншого до прес-служби (сміється – авт.). Я відповів йому там в коментарях, що «грошима весь світ обійдеш», натякаючи на те, що він саме це намагався зробити.
Я знаю, про що йдеться, хоч особисто до цього не причетний. Знаю людей, які поширювали листівки з інформацією про попередню діяльність Керницького. Під час Революції гідності він прийняв з рук Януковича посаду голови Пустомитівської РДА, а в кабінеті в нього стояв портрет екс-президента. Потім, власне, Майдан «звільнив» його звідти.
Як оцінюєш такий результат на виборах?
Найбільший вимір результативності для мене – це голосування мешканців Давидова. Рік тому на виборах сільського голови у мене розрив з кандидатом був 26 голосів. Вже за рік відбулися вибори до ОТГ, куди входить 12 населених пунктів. Так ось: я отримав на тисячу голосів більше серед мешканців Давидова, ніж на виборах сільського голови. Тобто 75% громади (1531 голос – авт.) проголосували за мене. Отже, мені вдалось реальними діями переконати навіть тих, хто першого разу голосував проти мене, що щось відбувається.
Що тепер? Коли ти складаєш свої повноваження, і чим займешся далі?
Незабаром має відбутись перша сесія нової ради. Але ніхто не знає, коли вона точно відбудеться, що дуже дивно. Хтось казав, що завтра, але потім її нібито перенесли. Пам’ятаю, коли я проводив першу сесію, то оголошення про це висіли скрізь, щоб всі були поінформовані. Зараз я візьму відпустку до Нового року, щоб підбити підсумки: що зробили, чого не зробили, що ще треба зробити.
Довгострокові плани не розкриваєш?
Я не збираюсь вступати в жодну політичну партію, бо не бачу там свого майбутнього. Як політолог я довгий час працював з їхніми, так званими, ідеологіями та програмами на виборах. Деякі партії мені можуть імпонувати по окремих питаннях, але я не пов’язую майбутнього з тими політичними силами, які є в Україні. На початку літа наступного року закінчу університет та, в будь-якому випадку, я і далі працюватиму для розвитку Давидова.
Частина 2. Рік на посаді
Чи можна виокремити якісь топ-3 здобутки?
Перше – вдалось відстояти Давидів як центр нової територіальної громади. Нас не приєднали до Пустомит (районний центр у Львівській обл. – ред). Це – найважливіше.
Друге – максимальна прозорість і підзвітність. Ми звітуємо по бюджету, і всі рішення публікуємо на нашій сторінці у Facebook. Немає такого, щоб якийсь мешканець не отримав інформації, яка його цікавить.
Третє – це виконання ряду моментів, які обіцяв: початок будівництва дороги, освітлення вулиць, налагодження культурного життя.
А топ-3 розчарування?
Перше – це те, що не думалось, що місцева політика настільки втягнута в інтриги.
Друге – розчарування в людях, які були частиною команди, а потім з різних мотивів пішли. Змінюється людина, а не змінюється система. Загалом, щодо людей я звик вважати інакше.
Третім моментом є бюрократична сторона. Щоб щось почати, потрібні довготривалі юридичні процедури. Вони нібито спрямовані на те, щоб не було ніякого хабарництва. Але будьмо відвертими – воно в Україні процвітає. Коли ти хочеш щось швидко зробити для міста або села, то доводиться проходити сім кіл пекла всіх тих найнеймовірніших служб. Хочеш зробити дорогу – попереджай район. Хоча яке відношення має районна адміністрація до нашого села? Адже ми це робимо за кошти місцевого бюджету. В такі моменти доводиться терпіти й чекати.
Як з культурним життям у Давидові?
Довгий час існувала загроза стати спальним районом Львова – не тільки в географічному, але й у культурному плані. Тому в нас ніби нічого не відбувалось. Зараз стараємось повернути в село дух Галичини, відновити давидівські традиції. Традиційно 1 жовтня проходить фестиваль Давидівського сирника, який має набути регіонального значення. Взимку – Галицьке Різдво, коли господині печуть різні пампушки, а люди співають колядки і змагаються за найкраще представлення вертепу.
Опиши свій середньостатистичний день. Як це – бути сільським головою?
Сільську раду за популярністю випереджає хіба що церква. Є два типи днів. Один тип – це твої прийомні дні, коли ти працюєш з людьми. Другий – коли ти власне працюєш над вирішенням тих проблем, з якими приходять люди. Ясно, якщо я на місці, то розмовляю з мешканцями не тільки в прийомний день. Це допомагає зрозуміти, чого люди хочуть, та заручитись їхньою підтримкою.
Інші дні – зранку йдеш на роботу, дивишся, чи всі працюють, чи хто не прийшов, даєш розпорядження. Потім йдеш дивитись, що робиться: наприклад, зараз будують дорогу, тож перевіряю, чи все нормально. Тоді до другого, до третього – і так по цілому селі.
Найбільше згаяний час – це поїздки в район. Наради і таке інше… Ясно, що вони потрібні. Але сорок хвилин дістатись туди, сорок хвилин назад – це вже година двадцять, і там нарада ще годину-дві. Півдня вилітає на Марс, і – жодного результату.
Робочий день у нас закінчується о шостій годині, але зазвичай ніколи вчасно не завершуємо. Інколи до дев’ятої можна сидіти: паперова робота – там підписи поставити, там завізувати, відправити, прочитати, дати відповідь… Я поки паперову роботу не зроблю, то не можу йти додому, бо зранку будуть нові питання.
З чим найчастіше приходять люди?
Приходять з проблемами, які давно наболіли і не вирішувались довгий час. Наприклад, один із місцевих підприємців кілька тижнів назад прийшов щодо встановлення зовнішньої реклами. Ми дали це на виконком, проголосували і повернули йому позитивне рішення. Був щиро здивований. Каже: «Я три роки це питання товчу в сільській раді, щоб повісити вивіску в себе на території, і – ні в яку!».
Приходять старенькі жінки, дякують, що лавочки поставили. Ми почали робити сквер, дитячий майданчик, спортивний – такі дрібниці, але це дозволяє людям зрозуміти, що трохи щось відбувається. Приходять, кажуть: «Ми у вас віримо і бачимо, що ви робите». Їхні сподівання – або хоча б їх частина – справджуються, бо ми працюємо в тому напрямку. Це – найприємніше, коли люди не почуваються зрадженими.
Не знаю, чи буває в тебе вільний час, але коли він є, чим його займаєш?
Минулої зими такі були моменти, що з’являлось багато вільного часу. Йшов з роботи рівно о шостій. Розумів, що щось не так. Зараз завжди йду з роботи десь по дев’ятій. Якщо раніше вдається вирватись, то ввечері можу подивитись хороший фільм, попереписуватись у Фейсбуці з людьми, послухати музику, прогулятись чи поїхати кудись.
Села Дроздовичі і Галичани
За сотні кілометрів від Котиківки живе наймолодший сільський голова в Україні Олег Карапінка. Йому – лише 24, і з 2016 року він керує Дроздовичами та Галичанами, що на Львівщині. Його діяльність теж починалася із громадської. До головування він працював в народному домі, організовував всілякі заходи.
Олег Карапінка
Хлопець зазначає, що ніколи не планував бути сільським головою, однак обставини склалися зовсім по-іншому. Його кандидатуру в селі Дроздовичі підтримало 400 виборців із 415. Господарювати він, звичайно, вміє, а юридичні та земельні питання , сільський голова був змушений швидко вивчити.
Зізнається, вичитував усі документи і закони, щоб нічого не пропустити. На відміну від свого франківського колеги, Олег був змушений змінити всіх працівників сільської ради. Наступним кроком взявся за модернізацію села.
Спершу ми перекинули гроші, виділені на ремонт сільради, на будівництво системи відеоспостереження та фіксації. Для села – це дуже потрібна справа, тому що вже були пограбування. Завдяки цій системі, вже навіть один злочинець сидить у в’язниці, – зазначив Олег Карапінка.
Камери встановлені у всіх важливих точках сіл Дроздовичі та Галичани. У кабінеті голови є великий екран, і що відбувається в цих населених пунктах, Олег може бачити не виходячи з-за свого робочого місця.
З ініціативи Олега Карапінки у двох селах були встановлені камери відеоспостереження
Також у селах доставили 40 опор на вулицях, де їх бракувало, і замінили старі лампи на LED. Так вдалося зекономити, тому за електроенергію села платить лише дві з половиною тисячі гривень, а до того – по п’ять-шість тисяч. Втім, як змінюється село, найбільше помітно на центральних вулицях.
Ми побачили, що центральна вулиця в селі Галичани, через яку проходять всі урочисті події, перебуває в поганому стані. Тому вирішили подати це в обласну раду на фінансуванні, і дякувати Богу, воно пройшло, – прокоментував сільський голова.
Олег Карапінка розповів, що також було розроблено проєкт дороги в селі Дроздовичі, і вже в 2020 році його було зреалізовано, але з державного фонду.
Центральна вулиця в селі Дроздовичі
У Дроздовичах і Галичанах є власний тренажерний та спортивний майданчик, оновлена роздягальня у спорткомплексі, а ще до кінця року мають встановити три дитячі майданчики. Звичайно, є і невдачі. 510 гектарів водойми, які належить селу, але використовуються «Львівським облрибокомбінатом», повернути у власність села не вдалося.
Як і доасфальтувати всі комунальні дороги: на балансі всього 15 кілометрів, однак вдалося привести до ладу лише два. Сільський голова чесно зізнається, що не можна все встигнути. Зокрема, його попередники мали по п’ять років, а в нього лише три, два з половиною яких уже пройшли.
Ще одна особливість молодого сільського голови – усе має бути відкритим. Тому всі обговорення Олег проводить у фейсбуці. Так, скандал з одним із нечесних підприємців, який засіяв 18 гектарів поля запасу села без оформлення документів, перейшов з поля у віртуальну реальність. Тепер зі сторінки сільського голови всі можуть дізнатись, як починався і розвивався конфлікт.
Один із постів Олега Карапінки: відео
Село Велимче
Завдяки молодій і тендітній жінці Анастасії Павлович класи для першачків Велимчанської школи повністю забезпечені всім, чого вимагає НУШ. І ні, вона не благодійник, а сільська голова села Велимче Волинської області. Їй лише 26, і вона вже стала наймолодшою жінкою-керівницею об’єднаної громади, до речі, найбіднішої за статистикою в Україні.
Анастасія Павлович
Стати сільським головою Анастасія хотіла, аби спробувати свої сили, а потім зрозуміла, що може змінити все на краще, тому вирішила головувати над об’єднаною громадою. Відзначає, що мешканці відреагували прийнятно на її кандидатуру.
У нас під час виборів була теза, що молодим дорогу, люди всіляко підтримували. Можливо, навіть той факт, що тоді мені було 24 роки, зіграв у плюс, тому що мої опоненти були доволі старшими. Звучали різні фрази стосовно досвіду, але, в цілому, для людей це був такий фактор, який свідчив, що є нове бачення і нові напрямки розвитку, – розповіла Анастасія Павлович.
Вона, як і решта молодих та прогресивних, запевняє, що хоч є і небагато грошей, але і за них можна змінювати село на краще. Було б бажання і трошки креативу. За два роки Анастасія освітила 12 кілометрів. Також громада має власну амбулаторію власну амбулаторію – це, звичайно, тягар фінансовий, втім жінка змогла все подолати. Тож тепер їхнє село має свій медичний заклад.
В селі Велимче працює власна амбулаторія, відокремлена від району
Також у приміщенні медичного закладу є фізкабінет із комплексом процедур, що для більшості сіл – рідкість. Працівникам зберегли роботу, а понад 2600 пацієнтів уклали декларації з лікарем не в районі, а у своєму селі. Зарплата сімейних лікарів зросла.
На місці проводять вакцинації, видають лікарняні листки й працюють над тим, щоб впровадити програму «Доступні ліки». Є навіть свій стоматолог. Тож у виграші всі. Втім, модернізація медичного та шкільного сектору – не єдині пріоритети молодого сільського голови.
У нас уже розроблені проєкти будівництва центру культури і розвитку особистості, є проєкт на утеплення і перекриття навчально-виховного комплексу. Наступні роки в нас будуть спрямовані на розвиток дорожньої інфраструктури, покращення якості доріг. У нас зазвичай всі дороги – ґрунтові, вони потребують капітальних вкладень, – пояснила Анастасія Павлович.
Молода очільниця села зазначила, що буде намагатися залучати інвесторів, а також планує працювати як із державою, так і з областю. До об’єднання бюджет двох сіл становив 600 тисяч гривень, після – лише власні надходження громади становлять три з половиною мільйони гривень, а разом із субвенціями – 27 мільйонів. Такий фінансовий ривок вдалося забезпечити саме завдяки створенню ОТГ, яка передбачає податки на доходи з фізичних осіб.
Святкові заходи в селі Велимче
Якщо голова громади укладе угоду з інвестором, який хоче вирощувати баштанні культури й обіцяє 200 робочих місць, то власні надходження наступного року пані Анастасія прогнозує до п’яти мільйонів. Такий успіх фінансисти називають нонсенсом.
Анастасія, Олег і Іван опинилися на своїй посаді, тому що хотіли змінювати. Вони кажуть, що їх часто звинувачують в тому, що вони примушують інших працювати, і що викорінюють «совок» своїм прикладом, а ще їм закидають мрійництво, однак саме ці мрії зробили їхні села відомими і прогресивними.
Частина 1. Після обрання
Як вдається поєднувати навчання та посаду сільського голови?
Це не дуже важко. По-перше, я навчаюсь за індивідуальним графіком. По-друге, значна частина програми – це повторення того, що було. Коли я став головою Давидова, всім стало зрозуміло, що я не зможу бути присутній на парах. Мені прощали «енки», і я складав іспит на основі індивідуального плану – його офіційно оформили вже наступного семестру.
Раніше було дуже суворо. За пропуски – особливо семінарські – потрібно було багато відпрацьовувати. Тепер роблять поступки – кажуть написати есе чи щось інше зробити.
Викладачі допомагали професійними порадами?
Мої викладачі та одногрупники краще розуміються на виборах. З ними можна консультуватись під час передвиборчої кампанії. Якщо треба якесь опитування провести, то завжди можна покластись. Але політологія і навіть найнижчого рівня політика – це різні речі. У роботі сільського голови треба працювати над нагальними і буденними справами. Нема нічого спільного між політологією і ситуацією, коли потрібно вирішити суперечку між двома сусідами.
Хто займався передвиборчою кампанією?
Поліграфію друкував я, програму писав також я. Штабом була моя команда. Нас було 16 людей – це і друзі, і колеги, і родичі. Ми і йшли на вибори командою – я на голову, інші члени команди – на депутатів. З політичної реклами у мене були листівки з програмою – ми збирались з друзями і обговорювали основні напрямки нашої роботи, написали програму-максимум і програму-мінімум, щоб не переоцінити свої можливості. Хоча найефективнішим було особисте спілкування з виборцями: дебати, зустрічі.
Загрузка...
