Шпиталь in english

Госпіталь чи шпиталь?

зафіксував у своєму словникові

Телефонує до редакції Сергій Скляренко з Дарниці й дорікає: як же так, у попередній “мовній” публікації ви писали про вибори, а головного і не сказали – парламентаріїв потрібно вибирати чи обирати? Перепрошуємо. Вибирати вживають тоді, коли йдеться про напрям, матеріал, якусь річ тощо; воно може бути й синонімом дієслів витягати, діставати, відокремлювати, виймати. “Ось баба вибирає пиріжки та на стіл кладе, щоб прохололи” (Оксана Іваненко). А якщо мовиться про вибори депутатів, почесних членів чи на якусь громадську посаду, слід послуговуватися словом обирати. Його також використовують, розповідаючи про покликання, фах, професію тощо. І наш відомий письменник Юрій Смолич помилився, назвавши свою повість-спогад “Я вибираю літературу”. Треба: “Я обираю літературу”.

Як вас тепер називати?

колишні звертання пане

– Останнім часом ми повертаємо собі багато цінного з того, що було втрачене на “переможних” шляхах до “світлого” майбутнього. На тих шляхах не одне покоління українців відучили від нормальних звертань одне до одного. Після запровадження в Україні більшовизму всі прийняті в нашому суспільстві форми звертання було скасовано й замінено словом товариш, чим завдано шкоди насамперед цьому прекрасному слову. Товариш – це людина, пов’язана з кимось почуттям дружби, щирий приятель; однодумець, спільник… Усі похідні від нього мають саме цю семантичну основу: товаришка, товаришувати, товаришування, товариство та ін. Будь-кого товаришем не назвеш. Для цього в нас здавна існують слова пан, пані, панна, добродій, добродійка. Вони вживані як самі, так і з означенням шановний, вельмишановний, поважний, високоповажний, ласкавий і под.

Слово пан має два значення: представник панівного класу і форма звертання, прийнята в суспільстві. Воно вживається в сімох мовах – українській, білоруській, польській, чеській, словацькій, верхньолужицькій, нижньолужицькій. Наша мова розрізняє два значення слова пан навіть граматично: пани – представники панівного класу і панове – множина при звертанні безвідносно до класової належності.

Деякі мешканці України, що досі перебувають у полоні облудних ідеалів радянської доби, категорично виступають проти слова пан як форми звертання. І посилаються при цьому на Тараса Шевченка, який “не любив панів”, та на наявність у нашій мові слів на кшталт панщина, запаніти тощо. Але ж Великий Кобзар уживав пан та похідні від нього і в другому значенні – як форму ввічливого звертання.

Українська дорадянська література, листування діячів нашої культури є для нас належним дороговказом у виборі форм звертання. Наприклад, Леся Українка до своїх близьких подруг зверталася: “Дорога товаришко!” (до Ольги Кобилянської), “Товаришці на спомин” (вірш-звертання до Антоніни Макарової). У більш офіційній ситуації вживала слів добродію, добродійко, пане, пані. У запорозьких козаків у пошані було звертання пане товаришу!, панове товариство!

Фальшивість слова товариш у звертанні до першої-ліпшої людини (це все одно, що кожну жінку називати високим ім’ям кохана) одразу викликала появу не зовсім рівноцінних, а то й цілком недоречних замінників: мужчино!, женщино!, дєвушко!, дамочко!

Отже, без вагань повертаймо те, що належить нам як спадок. Пан (пані) треба вживати перед прізвищем, ім’ям, назвою посади, перед службовим чи науковим званням: пане Петренку!, пані Катерино!, пане майстре!, пане інженере (професоре, лікарю)!, пані вчителько! панно Лесю! Добродію (добродійко)! застосовуємо при звертанні без імені та прізвища: “Дякую вам, добродію, за тепле слово!”
***********************************

Цивільні медичні заклади для поранених військовослужбовців

У зв’язку з бойовими військовими антитерористичними діями на території держави та вичерпної заповненості військових шпиталів-госпіталів , 29 травня 2014 року Верховною Радою України прийнято Постанову №-4897 про оперативне нагальне лікування у Клінічній лікарні «Феофанія» Державного управління справами за рахунок державного бюджету поранених та травмованих військовослужбовців Збройних сил України.

Але, на відміну, від офіційних військових шпиталів-госпіталів, при яких діють вповноважені відомчі військово-лікарські експертні комісії та бюро судової військово-медичної експертизи, на які покладено функції встановлення ступеню втрати боєздатності пораненого військовослужбовця, статусу інваліда війни, зв’язку смерті військовослужбовця з кульовим пораненням при захисті Батьківщини, а отже і сукупності належних соціальних пільг учасника бойових дій та членів його родини, цивільні лікарські комісії Клінічної лікарні «Феофанія» не мають жодних необхідних законодавчих повноважень з цих важливих військово-медичних питань.

Згідно діючого наразі в Україні законодавства, встановлення належного соціального статусу і відповідних параметрів соціального захисту поранених/загиблих військовослужбовців та членів їхніх родин можливо виключно в умовах лікування (або судово-експертизного перебування) у відповідному відомчому військово-лікарняному шпиталі-госпіталі (чи їх спеціалізованих військово-експертних паталого-анатомічних відділеннях) та безумовного юридично-належного оформлення визначених документів, передбачених рішеннями лише офіційних воєнізованих органів держави, діяльність яких суворо регламентується виключно Законами України. Саме через означені надто вагомі юридичні обставини, воєнізовані органи держави наразі не направляють первинно поранених/травмованих учасників бойових дій до КЛ «Феофанія», хоча формально-законодавчі обмеження для цього повністю відсутні. Вирішення наявної суттєвої юридичної колізії можливе лише в разі законодавчого надання Лікарській експертніій комісії КЛ «Феофанія» відповідного статусу, який наразі наявний лише у спеціалізованих військових лікарських комісій Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки та Державної прикордонної служби України.

Меморіального пам’ятника не буває

меморіальна кімната

За спостереженням відомого українського мовознавця Олександра Пономаріва, досить часто до слів іншомовного походження додають зайве означення, оскільки мовці не цілком обізнані з семантикою запозичень. Наприклад, у словосполученнях вільна вакансія, захисний імунітет, пам’ятний сувенір перші складники не потрібні, бо вакансія – це вільна ставка, імунітет – захисна реакція організму, сувенір – подарунок на пам’ять. Під цим кутом зору невправно побудоване речення: “Через нестачу коштів МАГАТЕ мусить згортати свою діяльність, іншої альтернативи немає”. Альтернатива – то необхідність вибору між двома можливостями, тож слід було написати: альтернативи немає або іншого виходу немає. Не потребує жодних означень і вельми містке слово пріоритет (першість, верховенство).

Прикметники вірогідний та ймовірний дехто вважає за тотожні й пише: “Мені це відомо з імовірних джерел”; “Таке припущення – вірогідне”. А треба було в реченнях їх поміняти місцями. Бо вірогідний означає – цілком правдивий, достеменний, перевірений. А ймовірний – той, що його можна тільки припустити.

Варто звернути увагу на хибний вислів з точки зору, що є буквалістичним перекладом російського с точки зрения. По-українському цей вислів буде – з погляду: з погляду демократії, з наукового погляду, з естетичного погляду.

Читачі цікавляться: як правильно – пішов по воду чи пішов за водою? Це залежить від того поняття, яке ми вкладаємо у фразу. Якщо мовиться про мету руху, то потрібно ставити прийменник по (ходити по воду, по хліб, по гриби тощо); якщо про напрям руху – прийменник за (“Я йду по лікаря, бо захворіла дитина”, але “Я пішов за лікарем до його кабінету взяти рецепт”).

Відповідно до російських висловів “В чем дело?”, “Дело в том, что…” по-українському треба говорити і писати: “У чому річ?”, “Річ у тому (тім), що…”, а не “В чому справа?”, “Справа в тому (тім), що…” Зате запитання “Как обстоят дела?” в нашій мові звучить: “Як справи?”

Часто помиляються в тих випадках, коли будують українську фразу за зразком російських висловів как ни (“Как ни старался, а экзамен едва сдал”), какой бы ни (“Какой бы ни был твой результат, он работает на команду”) й пишуть та кажуть: як би не старався, як би не працював, який би результат не був і т. д. Таке калькування іноді навіть не дозволяє зрозуміти фразу. Крім того, частка не тут заперечує саму дію, призводить до плутанини. Щоб цього не було, треба висловлюватися правильно по-українському: хоч би як старався, хоч би як працював, хоч би який результат був. А замість як не дивно ставити хоч як дивно.

Так само російським висловам что бы ни, кто бы ни, где бы ни відповідають українські хоч би що (“Хоч би що він думав, хоч би що робив, а якась потаємна думка точить його серце, мов хробак…” – Михайло Чабанівський), хоч хто, хоч де (“Хоч хто казатиме – не слухайсь”; “Хоч де будеш, та я тебе знайду”. – Словник Бориса Грінченка).

Ссылка на основную публикацию